Історія кафедри – Андрій Миколайович Краснов

Народився 27 жовтня 1862 р. у Петербурзі в родині козачого генерала. Андрій був старшим сином, ріс переважно в оточенні дорослих, що сприяло його ранньому розумовому розвитку. Змалку він зачитувався не лише особливо популярними в той час романами Жуля Верна, але й серйозними описами подорожей Стена, Фіґ’є, Кена, Брема та ін.

Уже в дитинстві в Краснова почала виявлятися жага до пізнання природи. Ця допитливість, на відміну від того, як буває зазвичай у дітлахів, відразу стала серйозною та глибокою. Перші спостереження стали матеріалами для невеличкої, але оригінальної брошури про життя комах, що була написана в старших класах.

Свою безмежну любов до природи А.Краснов умів передавати іншим. Його незмінний супутник по екскурсіях околицями Петербурга Володя Вернадський, який став у майбутньому видатним науковцем, зізнавався, що своєю зацікавленістю природничими науками він зобов’язаний впливу А.Краснова.

Здібності у А.Краснова були надзвичайними. Гімназію він закінчив із золотою медаллю, вільно володів класичними мовами, читав в оригіналах Геродота, Тацита, Цезаря, Овідія, Софокла та ін.; подорожуючи влітку Фінляндією, так вивчив фінську, що переклав у віршах “Калевалу”. Взагалі він володів більшістю західноєвропейських мов і вже невдовзі це йому дуже допомогло в численних подорожах.

За вдачею А.Краснов був яскравою особистістю, завжди великим оптимістом. За яку б справу він не взявся, обов’язково виконував її завзято. Було в ньому якесь внутрішнє горіння, що ніколи не залишало спокійним та байдужим до оточуючого ані на хвилину. Розмовляв він образно, з невичерпним запасом фантазії і в будь-якому колі однолітків швидко заволодівав загальною увагою та ставав його центром. Після закінчення гімназії, в якій, до речі, природничі науки практично не викладалися, він зі своїми товаришами виплив у човні на середину Неви та за традицією втопив остогидлі підручники. У тому ж, 1880 р., вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

В університеті його викладачами стали видатні вчені – А.Бекетов, В.Докучаєв, А.Воєйков, Д.Менделєєв, І.Сеченов, А.Бутлеров та ін. Ректором університету на той час був “батько” російської ботаніки професор А.Бекетов – перший з учителів А.Краснова. Багато вільних вечорів молодий учений проводив з ним у живих бесідах з наукових і політичних питань. А.Бекетов прищепив своєму учневі еволюційне бачення розвитку природи, любов до географії рослин. З ініціативи А.Бекетова А.Краснов багато займається ботанікою, створює науковий гурток “маленькі ботаніки” та стає його душею.

Ще в студентські роки А.Краснов бере участь у дальніх експедиціях на Алтай та в Нижегородську губернію (під керівництвом В.Докучаєва). Хоча в перших своїх експедиціях А.Краснов виступав у якості ботаніка, рослинний світ він сприймав очима географа та геоботаніка: замість окремих рослин відразу помічав їх сполучення з іншими компонентами всього геокомплексу. Усе це доповнювалось живим творчим мисленням з яскравими образами всіх предметів та явищ. Розрізнені факти й деталі швидко лягали в основу широких узагальнень та сміливих гіпотез.

Саме ці особливості наукової творчості та вдачі відіграли велику роль у діяльності А.Краснова як ученого. Коли в середині 80-х років постало питання про очолення географічної кафедри у Харківському університеті, А.Бекетов та В.Докучаєв вирішили, що для професорської діяльності найбільше підходить А.Краснов. Сам А.Краснов, довго не вагаючись, вже перед закінченням студіювання змінив вузьку спеціалізацію ботаніка на географа.

У цей час у нього з’являється ще один учитель – І.Мушкетов – видатний геоморфолог, геолог та географ. Він залучив А.Краснова до Географічного товариства, збудив у нього інтерес до дослідження Середньої Азії. Під керівництвом І.Мушкетова та П.Семенова А.Краснов улітку 1885 р. бере участь у дослідженні Калмицьких степів (за цю роботу отримує срібну медаль Географічного товариства), у 1886 р. вирушає в експедицію до гір Тянь-Шаню досліджувати ґрунтово-рослинний покрив і льодовики. Ця експедиція дала матеріал для магістерської дисертації.

У 1887 р. А.Краснов складає магістерські іспити й вирушає у відрядження від університету до Західної Європи для підготовки до професорської діяльності. Подорожуючи, вивчає флору Альп; збирає й обробляє гербарії; працює в лабораторіях провідних учених; бере участь у конгресі геологів; виступає в університетах Бреславля, Берліна, Парижа, Лондона з доповідями йі лекціями, які користуються великим успіхом; знайомиться з постановкою викладання географії.

Але Західна Європа не дуже задовольнила А.Краснова. Він побачив, що викладання географії не має там чітко визначеної системи, й численні методичні питання йому доведеться вирішувати самостійно. У ході цієї подорожі в А.Краснова поступово формується погляд на географію як на узагальнюючу, синтетичну науку, свого роду філософію природничих наук. Цей погляд А.Краснов потім відстоював і розвивав протягом усього життя.

18 березня 1889 р. відбувся публічний захист магістерської дисертації “Досвід історії розвитку флори південної частини Східного Тянь-Шаню”, про яку потім напишуть, що це класичне ботаніко-географічне дослідження, а робота молодого Краснова буде відзначена золотою медаллю Географічного товариства.

Коли 26-річний А.Краснов переїхав до Харкова, він уже мав понад 40 наукових праць, надрукованих у Росії, Франції, Англії, Німеччині. Відгуки-рекомендації, які одержав молодий учений від В.Докучаєва й А.Бекетова, були не просто позитивними. В.Докучаєв, наприклад, писав, що “за глибиною, широтою й цілісністю постановки геоботанічних питань, за ерудицією, талановитістю… у Краснова немає суперників у Росії. Якщо додати до цього чудовий ораторський талант Краснова, його надзвичайне бажання самому все бачити й досліджувати… то можна… констатувати, що молодий Краснов стане окрасою будь-якої кафедри геоботаніки й географії в Росії”.

16 вересня 1889 року А.Краснов читає вступну лекцію в Харківському університеті “Географія як нова університетська наука”, викликаючи глибоке враження в слухачів. Блискучий лектор, він одразу привертає до себе симпатії студентів та незабаром стає одним з найулюбленіших професорів не тільки в університетської молоді, але й у студентів інших вузів Харкова, а також в учнів середніх шкіл, які слухали його численні публічні лекції.

Очоливши кафедру, він працює над створенням нової географії та наукового землезнавства, займається обладнанням географічної лабораторії, організацією довідкового музею та географічної бібліотеки, складанням фотографічних колекцій типових місцевостей, гербарію, збирає та створює новий демонстраційний матеріал, зокрема “картинки для чарівного ліхтаря”, тобто діапозитиви (до речі, унікальна дореволюційна колекція із сотень навчальних діапозитивів зберігається й дотепер використовується на кафедрі фізичної географії та картографії).

Взимку наступного року Краснов організовує студентський науковий гурток, якому надає великого значення, з власного досвіду знаючи, що в такий спосіб отримується набагато більше знань. А.Краснов проводе всі заняття у веселій та невимушеній обстановці, теоретично готуючи студентів до літньої польової практики.

Самостійні польові дослідження він уважав необхідною складовою вищої географічної освіти: “Мені здається, що для того, аби виробити із себе справжнього географа, потрібно якомога більше читати та якомога більше бачити типових місцевостей”. А.Краснов був першим професором географії, що виніс викладання у природу. Він ставив за мету “не лише ознайомити студента з географічними явищами, поставити їх у взаємний і причинний зв’язок, але й навчити спостерігати у природі”. За район польових практик він обирає Кавказ, тому що гори – це “справжній мікрокосм”, де географічні процеси найбільш різноманітні й інформативні на невеликих відстанях. (А.Краснов організував пільговий проїзд та домовився про безкоштовність цієї практики для малозабезпечених студентів). Студенти на практиці поділялись за спеціальностями на групи, які були зобов’язані вести записи спостережень, збирати колекції гірських порід, гербарії, фото. Вечорами в таборі кожна група звітувала про результати роботи за день, а А.Краснов підбивав підсумки. Він розповідав студентам про таємниці природи, яскраво малював перед ними картини катастроф та еволюцій, наслідком яких явилися ті чи інші особливості району.

Для того щоб популяризувати екскурсії на Кавказ, А.Краснов друкує нарис “У горців” та випускає книжку “Натураліст на Кавказі”.

Під час практик А.Краснов помічає, що рослинний покрив надзвичайно чутливий та інформативний показник усього стану географічного комплексу, найкращій бонітировочний засіб.

Започатковані А.Красновим загальногеографічні міжзональні практики сьогодні є звичною й невід’ємною складовою навчального процесу (та найкращою частиною року) студентів-географів геолого-географічного факультету.

Практика залучення студентів до активної науково-пошукової роботи, розпочата сторіччя тому, на кафедрі фізичної географії та картографії вже стала традиційною: починаючи з другого курсу всі студенти ведуть дослідницьку роботу в одному з чотирьох наукових студентських об’єднань.

Аналізом поглядів А.Краснова на проблеми викладання географії займається Харківський реґіональний і університетський науково-методичний центр безперервної географічної освіти, на базі якого здійснюється педагогічна підготовка географів. Центр практично реалізує ідею Краснова про тісний взаємозв’язок університетської та шкільної освіти.

У 1889 р. А.Краснов викладає географію рослин, а з 1890 загальне землезнавство, антропологію, географію частин світу та країн. З 1889 р. Андрій Миколайович веде курс ботаніки в Харківському ветеринарному інституті, де ним було створено ботанічний сад та оранжерею.

Невдовзі А.Краснов готує перший вітчизняний підручник із загального землезнавства для університетів, який витримав три видання. Виключне значення цього підручника в тому, що А.Краснов першим розробив у ньому вчення про географічні комплекси та визначив географію як науку, котра займається їх дослідженням, подав власне районування світу на географічні комплекси.

Необхідно зазначити, що зараз Харківській університет є авторитетним центром землезнавства.

Загалом А.Краснов залишив нам велику наукову спадщину, аналіз якої ще довго буде актуальним (кількість лише його друкованих робіт складає більше 300). Праці А.Н.Краснова та його учнів визначили напрям подальших досліджень, що стали традиційними для географів Харківського університету.

Не встигав скінчитися навчальний рік, як Краснов уже вирушав в експедиції, в яких його майже завжди супроводжували кращі студенти та співпрацівники. А.Краснов докладно дослідив територію Харківської та Полтавської губерній, багато займався вивченням Кавказу, подорожував преріямі Північної Америки (1890), вологими лісами Яви (1892), сходив на Адамів пік, що на Цейлоні, вивчав природу чайних районів Індії, Китаю та Японії (1892, 1895), рослинність Сахаліну (1892).

Хоча А.Краснов був забезпеченою людиною, подорожувати йому доводилося скромно, без великого комфорту та часто-густо за свій рахунок. Доволі оригінально він, наприклад, повертався зі своєї першої тропічної експедиції. З великими проблемами А.Краснов дістав собі до Мадагаскару вільне місце в лазареті пароплава, де в духоті та спеці, слухаючи стогін хворих, провів багато днів у самотності, розважаючись читанням книг. На Мадагаскарі ж заробив гроші на подальший шлях уроками в школах та популярними лекціями з географії.

Переїхавши до Харкова, А.Краснов не пориває зв’язків із географами країни: на початку 1890 р. він бере участь у Полтавській експедиції В.Докучаєва, співпрацює у московському журналі “Землезнавство”.

9 квітня 1894 р. відбувся перший вітчизняний публічний диспут на науковий ступінь доктора наук. А.Краснов блискуче захистив дисертацію “Трав’яні степи Північної півкулі”. Це перша монографія, де степи Землі розглядаються як особлива географічна система. У дисертації він виклав оригінальну геоморфологічну гіпотезу безлісся степів, згідно з якою це явище пояснюється рівнинністю рельєфу та недостатнім дренажем степових вододілів. На прикладі Харківської та Полтавської губерній показав виключне значення цього фактору у розвитку степу та лісу, як у сучасному, так і в історичному плані. Великим внеском А.Краснова в науку була також розробка загальної теорії еволюції геокомплексів Землі починаючи з неогену.

10 травня 1898 р. А.Краснов одружується з Анастасією Родаковою (онучкою М.Ломоносова), з якою познайомився у будинку проф. Багалія. Весілля було відсвятковано оригінально: у сільській церкві під Харковом, яка мала бути закрита наступного дня за старинністю. Після святкового обіду, що було влаштовано неподалік церкви серед квітучих яблунь, молоді вирушили у весільну подорож Західною Європою.

Район Батумі й Колхіди став ареною сміливих перетворень Краснова, завдяки якому Росія одержала нову галузь – субтропічне землеробство. Краснов довів, що тут можна вирощувати чай, мандарини, лимони, хурму, фейхоа тощо. Великого значення він надавав евкаліптам, новозеландському льону та багатьом іншим, на той час екзотичним для Росії, рослинам.

Тяжко хворий, Краснов працював у малярійному краї вдень і вночі, боючись лише одного – що не встигне реалізувати свої ідеї.

19 грудня 1914 р. А.Краснова не стало. Він помер, коли йому виповнилося лише 52 роки. За заповітом його було поховано на території Батумського ботанічного саду.

На честь А.Краснова названо вершину на Південному Сахаліні з висотою 1 094 м. та декілька видів рослин.